Історична довідка

      Гусятин нічого спільного з водоплавними пернатими не має.

У древніх документах він іменується як Усятин або Всятин. Так що швидше за все тут замішані не гуси, а вуса. Точніше якийсь пан з прізвищем  Ус – чи то батько-засновник поселення, то чи один з його власників.

     Перша письмова згадка про Гусятин  датується 1431 роком. Поселення згадано в контексті війни литовського князя Свидригайла з поляками.   Вдаватися в подробиці середньовічної та ренесансної історії не будемо. Тим більше, що вона майже нічим не відрізняється від “біографії” більшості містечок Поділля. З ключових моментів відзначимо 1559 рік, коли король Сигізмунд II Август дарував Гусятину статус міста і Магдебурзьке право.

     У 1809-1815рр. Гусятин був досить значним торговим центром. Через нього проходив шлях з Тернополя (до якого 79 км) до Кам‘янця-Подільського (десь 65 км). В той час містечко було власністю Голуховських, які збудували прекрасний замок-палац на околиці міста, в парку. На жаль,сьогодні залишилися лише маленькі сліди замку .

      Кожного гостя також насамперед ведуть до бронзового пам’ятника народному ватажкові Северину Наливайку. Наливайки жили тут здавна, але змушені були перебратися в Острог після того, як голову сімейства – батька братів Северина і Дем’яна – закатували місцеві шляхтичі Калиновські,який очолив селянсько-козацьке повстання. Наливайко жив у Гусятині, мав там хату, невелику ділянку землі,займався кушнірством . Ународній пісні, записаній  1956 року селі Сатанові , так так мовиться про його долю :

У Гусятині над річкою верба похилилась,

Під вербою вдова бідна плаче, зажурилась.
Мужа її Наливайка пани-ляхи вбили ,
А нещасну хатину та й вогнем спалили.

      Після смерті батька Северин Наливайко разом із матірю виїхали до старшого брата Дем`яна у місто Острог .Згодом Дем’ян став священиком, а Северин розпочав військову кар’єру в князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ. У 1594 році він очолив повстання, яке поширилося на Волинь, Поділля й Молдову.
Історики вважають,що брат Северина – Дем`ян Наливайко ,церковний діяч і письменник ,народився також у Гусятині. Згодом закінчив острозьку школу ,брав участь у повстанні Северина Наливайка.

А тут, у Гусятині, повстанці розгромили маєток магната Калиновського, помстившись тому за смерть батька Наливайків. Рух народних месників у Гусятині не припинився і в часи Хмельниччини. Несподіваний поворот сюжету: місцеві стверджують, що ці повстанські корені є і в Костянтина Ціолковського. Батько світової космонавтики мав у собі кров Наливайків, а його брат так і підписувався: «Ціолковський-Наливайко».

     У 1574 р. Гусятин переходить у власність Марціна Калиновського – першого в цьому роду. Пізніше Калиновські стануть одними з найпотужніших магнатських родин Речі Посполитої,  впливовістю поступаються хіба що Потоцьким.  У Гусятині вони побудували великий замок, який до наших часів, на жаль, не зберігся.  Та все ж таки, зараз ми можемо знайти останні сліди цього замку – це підземні ходи, які колись слугували для переміщення під час військових дій. Існують легенди, що ці підземелля простягаються не лише під  усім Гусятином, а й до самого Кам янця-Подільського.

    Валентин-Олександр Калиновський – папаша (як колись прийнято було називати) Марціна в історію увійшов тим, що нагло забрав у дрібних шляхтичів Наливайків будинок і ділянку землі в Гусятині. Самого ж главу сімейства  по-звірячому замучили. Останнє дорого коштувало, що Калиновським, що Гусятину.  Северин Наливайко згодом, чи то в 1594, чи то в 1595 році, повернувся в Гусятин на чолі величезного війська, захопив і зруйнував замок Валентина-Олександра Калиновського.

Швидше за все після описаних вище подій і була побудована оборонна Гусятинська синагога.

       Гусятинська синагога – це унікальна споруда XVI століття є «близнюком» знаменитої синагоги в Сатанові. Споруда оборонного типу, зведена у мавританському стилі, набагато менша за свою сатанівську сестру, але симпатичніша. Якщо перша досить аскетична, то ця щедро оздоблена «архітектурними надмірностями». 1974 року пам’ятку повністю реставрували, і до неї заселився місцевий музей. На жаль, проектанти припустилися ряду помилок. З часом дах почав протікати, у помешкання потрапила волога, експонати почали псуватися. Грошей на капітальний ремонт у 1990-х роках не було, тож у підсумку музейники були змушені з’їхати, і відтак синагога стоїть пусткою та руйнується. Нині євреїв у Гусятині можна полічити на пальцях (хоч станом на 1880 рік їх було 70% населення), тож своїми силами таких масштабних робіт вони «не потягнуть». Не варто найближчим часом сподіватися й на державу, хоч об’єкт є загальнонаціональною пам’яткою історії (охоронний №689).

Поблизу знаходиться ще одна пам’ятка архітектури.

Вона з’явилася , коли Гусятин  постійно перебував на арені бойових дій.

Як би там не було, християнська твердиня на ряду з замком і синагогою стала одним з наріжних вузлів гусятинської оборони, замкнувши трикутний периметр з ратушною площею в центрі.

Мова іде про церкву св. Онуфрія. Тільки от  невідомо: Онуфрія Великого (400 р.) – одного з Отців християнської церкви, чи Онуфрія Мовчазного (XII ст.) – древньоруського святого.

    Незабаром фортифікаційну систему міста з Магдебурзьким правом випробує на міцність татарське незліченне військо (1630), а потім вогненним мечем його переріже українська визвольна війна 1648 – 1657 років, в ході якої стратегічно важливий населений пункт буде переходити з рук в руки між ворогуючими сторонами.  Не встигне осісти попіл від жарких боїв першої половини XVII століття, як на Галичину в 1672 році обрушаться незліченні полчища турецьких військ. Гусятин впаде й на десятиліття опиниться під владою намісника султана Османської імперії, а його християнське серце буде пристосовано під мечеть.

А до цього часу майже два з половиною десятиліття Онуфріївську церкву обходили стороною всі негаразди.

    Неподалік від церкви св.Онуфрія височіє наш давній костел.

Його чотирьохсотрічна історія – шлях вірного служіння  католицькій церкві.

   А на початку цього шляху, як завжди, стояла фігура головного ідейного натхненника, в ролі якого для майбутнього монастиря та костелу  виступав господар Гусятинського маєтку Валентій Олександр Калиновський.   Саме його дбаннями в лічені роки в самому центрі петлі річки Збруч виросла укріплена твердиня католицького духу. Будівля монастиря, що нараховував вже більше двох десятків подвижників, сильно постраждала в ході повстання під проводом Богдана Хмельницького (1596 – 1657), коли під час штурму його не тільки розграбували, а й частково зруйнували кам’яну кладку. У такому занедбаному вигляді покинутої своїми мешканцями бернардинській обителі довелося пережити і польсько-турецьку війну 1672 – 1676 років. Таке запустіння тривало аж до 1683 року, тобто всю османську окупацію, і наступні за цим роки. Ченці повернулися в рідні стіни Гусятинського костелу лише в 1690-му, почавши повільний шлях відродження колишньої величі своєї святині, яке так і не відбулося б без підтримки чергового власника маєтку, на цей раз ним був Станіслав Владислав Потоцький – представник   наймогутнішого польського роду Потоцьких. Його клопотаннями, не останні з яких виражалися в грошовому еквіваленті, до 1723 року комплекс був відновлений.

  На десятиліття життя храму увійшло у спокійну колію, поки її не порушила Перша світова війна, що розтягнулася для Гусятина на довгі шість років, в ході яких окупаційні армії протиборних сторін не один раз змінювали одна одну на берегах Збруча (1914 – російські, 1917 – австрійські, 1920 – польські).

Кинутий на розтерзання холодним вітрам і пронизливим дощам Гусятинський костел зустрів другу половину свого четвертого століття в гнітючому стані, проте, завдяки реставрації 1975-го йому вдалося уникнути повного забуття, хоч і заради цього довелося пожертвувати своїм унікальним зовнішнім виглядом.
Лише у середині другого десятиліття 2000-х років храм не тільки внутрішньо, але й зовні став схожим на архітектурну перлину початку ХХ століття відбиту на небагатьох збережених до наших днів чорно-білих фотознімках.     Таким храм постає і нині на початку третього тисячоліття, хоча варто лише придивитися і можна побачити лик грізного старця, який століттями охороняв душу міста над Збручем.

      Попри поважний вік містечка, його головна площа абсолютно сучасна. Лише краєзнавці пам’ятають, що тут колись стояла ратуша та місцевий замок. Замок зник наприкінці ХІХ століття. Його викупив відомий хасидський цадик Мордехай Фрідман. За наказом нового власника, мури та вежі замку розібрали, а на його місці звели палац цадика та синагогу. Вони, як і більша частина історичної забудови гусятинського середмістя, були знищені під час важких боїв Першої світової.

     Що вціліло у війну (зокрема, колишні будівлі польської прикордонної сторожі та митниці), розібрали у 1970-х.     Відтоді в архітектурі міського центру домінують нетипові нерадянські п’ятиповерхівки. Цей парадокс має своє пояснення. На початку 1970-х років околицями містечка проліг газогін Уренгой-Помари-Ужгород. Біля сусіднього села Сидорів велику компресорну станцію. Роботи на «трубі» виконували угорські робітники, які й стали на той час чи не головними мешканцями містечка. Власне для них угорські ж будівельники звели всі ці нетипові гусятинські будинки  і значну частину «соцкультпобуту».