Архів категорії: Гусятинський краєзнавчий музей

“Голос громади”

Сьогодні в Гусятинській ОТГ відбулось урочисте відкриття власного медіаресурса, створеного в рамках програми “ДОБРЕ”.  В КЗ “Гусятинський центр культури і дозвілля” запрацювало “СвОЄ радіо”. Проект реалізовано спільно із ГО “Надзбручанський край”, які надали у безкоштовне  користування обладнання для радіостудії . На свято завітали голова ОТГ, депутати, громадські активісти, представники Тернопільської ОДА, представники Західноукраїнського ресурсного центру.  Слухайте нас на www.svoye.in.ua

Анонс

       До Міжнародного дня музеїв та чергової річниці (1979р.) з часу заснування Гусятинського краєзнавчого музею буде оформлено тимчасову виставку «СКАРБНИЦЯ  ПАМ’ЯТІ  ЛЮДСЬКОЇ», де буде виставлено всі наявні фондові матеріали з історії створення та діяльності музею за 39 років. Протягом дня (18 травня) за попереднім записом для відвідувачів ( при оплаті лише вхідного квитка – діти, учні-8.00грн., дорослі -15.00грн.)  проводитиметься безкоштовна тематична екскурсія та безкоштовне фотографування. Початок екскурсій 10.00год., 13.00год.,  16.00год.

Групи формуються до 20 чоловік кожна. У соцмережі, наприкінці  робочого дня, буде виставлено серію світлин про наших відвідувачів.

Сімейні реліквії

Досліджуючи історію Гусятинщини, музей збирає, зберігає та експонує матеріали про героїв, знатних людей, етнографію та побут краю. Несподіваний дарунок отримав музей з початку 2018 року. Завдяки сімейним реліквіям, подарованим музею мешканцем Гусятина Сороколітом Леонідом Івановичем, наша фондова колекція збагатилася матеріалами, які дають можливість створювати в майбутньому нові експозиційні розділи та тематичні виставки, розширити наші знання про сторінки історії краю. Дарунок включає в себе речі, які використовувалися родиною Сороколітів впродовж трьох поколінь: це особисті ужиткові речі та фотодокументи родинного архіву Героя Соціалістичної Праці Сороколіта Івана Михайловича, що несуть тепло домівки та тепло людей, які ними користувалися, і будуть цікавими для відвідувачів музею як сьогодні, так і в майбутньому. Колектив нашого закладу щиро вдячний дарувальникові за такий осмислений цінний подарунок, за те, що протягом стількох років так дбайливо у родині їх зберігали. В даний час тривають опрацювання та наукова атрибуція унікальних для нашого музею речей. Родина Сороколітів, долучившись до благородної справи, зробила неабиякий внесок у популяризацію історичного минулого. Все, передане до музею, не буде втрачене, а збережеться для наших дітей, внуків, правнуків…. Напередодні першої річниці смерті Івана Михайловича Сороколіта (11 травня ) у великому експозиційному залі музею оформлено розділ, присвячений його життю, де виставлено частину подарованих речей та фотодокументів. Експозиція інтерактивна, в майбутньому буде доповнена. Колектив музею бажає родині незгасаючої поваги від людей за виважені мудрі рішення в непростих життєвих ситуаціях. Ми щиро пишаємося тим, що тривалий час Леонід Іванович Сороколіт є незмінним другом музею, партнером та меценатом музейних справ, абсолютно простим, добрим і щирим у спілкуванні.

Гості у музеї

Що може бути цікавіше для маленьких відвідувачів за реальну подорож в минуле? НІЧОГО…Навіть крем’яне долото первісної людини може бути порівняне в уяві дитини із “сучасним смартфоном” …. За такі моменти ми любимо свою роботу і не перестаємо дивуватися дитячій фантазії.

Та гості із Кракова

Чорнобиль…

Весна… Чорнобиль… 26 квітня 1986 року…. Чорною плямою на нашій блакитній планеті стала Чорнобильська катастрофа… 32 роки цвітом скорботи і суму зацвітають Чорнобильські сади. У ліквідації страшних наслідків техногенної катастрофи брали участь і гусятинці – представники різних професій (пожежники, водії, військовослужбовці, медичні працівники, інженерно-технічні працівники, правоохоронці та ін.), матеріали яких представлені на виставці «Чорнобиль не має минулого часу», що діє на постійній основі останні чотири роки в Гусятинському краєзнавчому музеї. 

Сьогодні, 26 квітня, в нас відбувся тематичний захід-реквієм за участю відділу культури, центру культури і дозвілля , музичної школи Гусятинської селищної ради ОТГ, в якому взяли участь учасники ліквідації аварії, учні, студенти та небайдужі мешканці Гусятина. Для створення експозиції матеріали надавали учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Гусятинська районна організація “Спілка Чорнобиль”, переселенці з Народичів Житомирської області тощо. Під час заходу присутні побачили унікальні оригінальні фотодокументи: списки підприємств, організацій і колгоспів, які внесли кошти у фонд допомоги Чорнобильської АЕС(Травень,1986р.); фотографії автотранспортників району, які брали участь у ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС (1986р.); фотографії зустрічі в Гусятині перших переселенців з Народичів Житомирської області (1993р.); фотографії загального вигляду новозбудованої вулиці в Гусятині, на якій поселилися переселенці з Народичів Житомирської області (1993р.); газетні статті, книги, вимпели, емблеми, передані до музею людьми, невільно причетними до цих трагічних подій; фотодокументальні матеріали передані музею членами Гусятинської Спілки «Чорнобиль України». Не обійшлося сьогодні і без подарунків: книга –реквієм «Не стихає Чорнобильський біль», подарована музею членами Гусятинської районної організації «Cпілка Чорнобиль» із дарчими написами ліквідаторів, та пам’ятна медаль «1986-2011» Ющишина Миколи Сергійовича – після інвентаризації займуть почесне місце в музейній експозиції.

Автор: Гофман О.В.

Річниця виведення військ з Афганістану

З 1 по 17 лютого 2018 року у Гусятинському краєзнавчому музеї до 29 річниці виведення військ з Афганістану  проводитимуться тематичні екскурсії «Афганістан:  біль душі і пам’ять серця» на основі постійнодіючої експозиції фотодокументальної виставки із фондових матеріалів музею.

Довідки для замовлення екскурсій за  тел. 0965740700.

Директор музею  Ольга Гофман

Річниця виведення військ з Афганістану:

Україна вшановує пам’ять воїнів-інтернаціоналістів

15 лютого 2018 року, минає 29 річниця виводу військ з Афганістану. У цей день 29 років тому командуючий 40-ю армією обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані генерал-лейтенант Борис Громов перетнув міст через річку Амудар’ю зі словами: “За мною не залишилося жодного радянського солдата”.

Але насправді кілька тисяч радянських прикордонників і бійців спецназу залишалися в Афганістані ще до квітня 1989 року. Безпосередньо саме виведення військ почалося 15 травня 1988 року. За цей час територію Афганістану покинули понад 100 тисяч військовослужбовців.

Війна в Афганістані тривала більше 9 років. Вона забрала життя майже 16 тисяч осіб, з них – біля 4 тисяч українців. Війна, яка чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти. Серед них було багато молодих хлопців і з Гусятинщини.

За роки афганської війни 72 військовослужбовців були удостоєні звання Герой Радянського Союзу, 11 з них – українці.

В самому Афганістані загинуло близько 2-х мільйонів чоловік. Левова частка смертей випала на долю мирного населення населення, а саме жінок, дітей і літніх людей.

Незважаючи на виведення радянських військ, мир в Афганістані так і не настав. Після недовгого затишшя війна за владу між різними місцевими группами в 1992 році розгорілася з новою силою і фактично не зупиняються бойові дії і сьогодні.

15 лютого 2018 року, у зв’язку з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 29-й річниці виведення військ з Республіки Афганістан, будуть проведені панахиди за загиблими та померлими учасниками бойових дій.

Виставка до дня Соборності України

22 січня 2018 року, в приміщенні Гусятинського Центру  культури і дозвілля було досить багатолюдно. В рамках святкування Соборності України тут демонструвалася фотодокументальна виставка «Українська революція 1917-1921 років». Присутні на відкритті виставки  могли ознайомитися, як, починаючи з весни 1917 року, відбувалося становлення української держави: розбудовувався державний устрій, працювали урядові організації, вводилась українська грошова одиниця, діяла церква, розвивалися власне військо і флот, освіта й культура. Фотодокументальна виставка була вдало доповнена речовими предметами столітньої давнини із фондових збережень Гусятинського краєзнавчого музею: стародавній одяг Гусятинського краю кінця 19 початку 20 століть; паперові купюри, які ходили на території краю, в тому числі гривні періоду УНР. Увагу присутніх привертали  таблички з прикордонних стовпів, які стояли вздовж річки Збруч за часів Австро-Угорщини, Польської республіки та Російської імперії.

 

Битва під Крутами

В нашому краєзнавчому музеї відбувся черговий захід, присвячений битві під Кру́тами. До нас завітали представники влади, вчителі, учні та просто активні громадяни. 

Ця битва відбулась 29 січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний схід від Києва: бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми національно свідомими київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій битва вирішального значення не мала , та у  свідомості багатьох особливого значення набула завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут.

На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш. Десятиліттями історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці битви встановлено пам’ятник i у 80-ті роковини битви монетним двором випущено в обіг пам’ятну гривню.

Символ епохи становлення незалежності України.

Символ епохи становлення незалежності України.

«Героїзмом можна назвати тільки таке діло, де мука і терпіння одиниці здобуває або окуплює добро цілого народу»,- ці слова І.Франка повною мірою можна віднести і до життя Вячеслава Чорновола (24.12.37 – 25.03.99)

Людина є лише гостем на цьому світі. Вона приходить і відходить. Залишається тільки пам’ять. Та найважче змиритися з тим, коли не стає тих, які здаються живішими за всіх живих. Таким був В’ячеслав Чорновіл – завжди усміхненим, позитивним, енергійним, щирим, з іскрами в очах. Важко повірити, що вже минуло 17 весен без провідника.

Вже саме походження В’ячеслава Чорновола пророкувало йому непросту долю. Народився на Шевченковій землі, зростав у інтелігентній, вчительській сім’ї, де значне місце надавали історичній пам’яті та національним обов’язкам. Від батька успадкував козацьку кров. Мати походила з славетного роду меценатів Терещинків. Сім’я у радянські часи зазнавала переслідувань від більшовицького режиму, 1937 року було заарештованого рідного дядька, який так і не повернувся з ув’язнення.

Талановитий юнак обрав фах журналіста, де пріоритетом є слово, важливість донести правду до людей (тогочасні реалії зводили це право до грані нереального). Під час навчання у Київському університеті політизується його думка, формуються переконання, загострюється почуття справедливості.

Маючи непересічні здібності, В’ячеслав Чорновіл міг побудувати кар’єру, стати успішним науковцем, але він обрав інший шлях: шлях мученика, борця за волю, демократію України. Фактично він став початком відродження українства у другій половині ХХ століття: започаткував рух шістдесятництва, дисиденства, як нові форми протесту, ініціював створення УГС(Українська Гельсінська Спілка)

В’ячеслав Чорновіл зосередив зусилля виключно на ідейній боротьби проти радянського режиму. Так виступає з патріотичною промовою на відкритті пам’ятника Т. Шевченку у с. Шешори на Івано-Франківщині, де говорить про національний дух, незалежну Україну, героїв, які поклали своє життя. На прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» протестує разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом проти арештів української інтелігенції.

Активна праця на ниві публіцистики та журналістики: документальне дослідження «Правосуддя чи рецидиви терору?», випуск збірки «Лихо з розуму», згодом випуск підпільного журналу «Український вісник» завдали глибоких тріщин Імперії зла. За ці перли свободи В’ячеслав Чорновіл заплатив своєю ж волею. Згодом він згадуватиме, що «за працю «Лихо з розуму» удостоєний міжнародної журналістської премії та 3 років ув’язнення в таборах суворого режиму».

Мордовські заслання не зламали борця, а загартували дух, зміцнили характер, утвердили переконання та цілі. КГБісти називали Чорновола «Невгамовним» за організації акцій протестів, голодувань за статус політв’язня (в той час дисидентів затримували за сфабрикованими справами як грабіжників чи ґвалтівників).

“Я у своїй неволі вільніший за вас, і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі”.

Слід зазначити, що В’ячеслав Чорновіл не цурався важкої фізичної праці: був робітником на будівництві Київської ГЕС, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, кочегаром на будівельному заводі.

Дружина Чорновола Атена Пашко описує так чоловіка: “Працював він самовіддано і справді багато. Вставав, бувало, о 5 годині ранку, писав, потім – на роботу, лягав пізно. Знаєте, є люди, котрі можуть вам відмовити, сказавши, що не мають вільного часу чи знайти якісь інші відмовки. До таких В’ячеслав Максимович не належав, позаяк не вмів кривити душею. Він завжди давав пораду, настанову людям, які до нього звертались і, особливо, якщо це стосувалося української справи. Він був людинолюбом, яких сьогодні мало”.

З приходом «Перебудови» настрої змінюються, стає зрозумілим те, що «тоталітарний чобіт» розвалюється. В цей час діяльність Чорновола досягає апогею. Створення Української Гельсінської спілки ознаменувало кінець монополії Компартії. 7 липня 1988 50-тисячний мітинг у Львові сколихнув всю Україну, став початком демократичних змін. Так почали підніматися люди всієї країни. На кожній демонстрації був присутній В’ячеслав Чорновіл – найавторитетніший український політик, який палко промовляв до кожного громадянина.

Лідер Народного Руху України невтомно працював у Верховній Раді: кров’ю і потом домагався визнання національної символіки,  проголошення Декларації про держаний суверенітет, довгоочікуваного Акту Незалежності України.

В час Незалежності В’ячеслав Чорновіл продовжує активну боротьбу за демократію, намагається впровадити дієві реформи. Але весь цей час усіяний заколотами та спробами розколів.

«Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил.»

Так НРУ втрачає популярності, починається психологічна блокада провідника. Вороги і зрадники показують страх, свою ницість, неспроможність чесно боротися з Чорноволом за трибуною, на виборах. Основною їхньою місією було не допустити В’ячеслава Чорновола до поста президента де-юре, та вони недорахували того, що він був авторитетним президентом де-факто для багатьох. Національного лідера вирішують знищити фізично, як звикли розправлятися з нескореними українцями.

Мільйони українців гідно провела в останню путь свого Героя, якого не стало так несподівано. У 2000 році В’ячеславу  Чорноволу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».

Ще під час випускного вечора в університеті В’ячеслав на Володимирській гірці дав клятву, що все життя буде боротися за Україну. В’ячеслав Чорновіл виконав свою клятву: був вірний Україні до останніх хвилин свого життя. Потрібно пам’ятати цю велику людину, та не забувати про те, що на плечі кожного з нас також покладені національні обов’язки, що існування Української держави неможливе без подальшої боротьби. А найголовніше – бути українцями до останньої клітини нашого тіла та душі та пам’ятати про кожного Героя України.

P.S. 21 січня 2014 Бориспільський міжрайонний суд закрив справу про загибель В’ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком.

Нам звикли замилювати очі: про братський народ, про те, що Голодомор – не геноцид, про те, що політичні вбивства багатьох провідників – нещасні випадки.  Досить!

Минуло 17 років від дня загибелі В’ячеслава Чорновола, 15 – від убивства Георгія Гонгадзе, Ігора Білозіра. Змінились чотири президенти, відбулись дві революції, а замовники вбивств досі не покарані!

Можливо, вже настав час поважати свою державу? Чи «Небесна сотня» – це теж нещасний випадок? Українці, дійте! Владо, дій!

Матеріали підготовлені Гофман О.В.

Чорновіл і Гусятин

    Згідно з указом №397 від 1 грудня, з метою гідного відзначення 80-річчя від дня народження борця за незалежність України, одного з лідерів українського правозахисного руху, видатного політичного і державного діяча, Героя України В.Чорновола президент доручив уряду невідкладно розробити і затвердити план заходів з підготовки та відзначення 80-річчя від дня народження В.Чорновола.

У нашій музейній експозиції, на постійній основі,  виставлені фотодокументальні матеріали, які спрямовані на висвітлення ролі В.Чорновола в історії Української держави.

У травні 1993 року в Будинку культури Гусятина відбулась зустріч народного депутата України, голови Народного руху України  В’ячеслава  Максимовича Чорновола з жителями селища. На одному з фото В.М.Чорновіл спілкується із учасниками зустрічі, а на другому  він біля пам’ятника Северину Наливайку